Очима українських письменниць: трійка книжок до Дня книгодарування про війну, кохання та виклики

«Хороша пам’ять», Марина Єщенко

Відтворити щемкі життєві історії в короткі оповідання, настільки реалістично, влучно, подекуди іронічно – це справжня майстерність. Працювати над збіркою «Хороша пам’ять» українська письменниця почала під час вимушеного перебування за кордоном у зв’язку з подіями воєнного часу. Там зародились короткі оповідання про українок та українців, що пережили важкі воєнні травми та витрачають всі зусилля, щоб зберегти свою внутрішню свободу, психічну міцність та позитив до життя. Драматичні долі героїв, зібрані у цю збірку оповідань і їх життєствердна поведінка, знайдуть відлуння у багатьох читачів.

“І коли у квітні орки бомбили кого хотіли і де хотіли, і минув місяць, а Олексій досі не написав своє вже традиційне повідомлення, і навіть Наташі не спадало на думку написати йому щось злісне — краще вже зовсім вимкнути телефон, вона раптом подумала, що це війна, і якщо її хлопець загинув, це нормальна річ. Тобто і сама війна — це ненормально, і загибель хлопця ненормально, але треба визнати: є у житті речі, які ти не в змозі змінити. Навіть якщо певною мірою є їх призвідником. Адже це вона спонукала Олексія піти мочити русню — але не заради того, щоб уся русня зійшла кров’ю. То була лише цеглинка в підмурку вищої мети — щоби русня забралася з України. А живою чи мертвою — то вже її вибір. І тепер, коли квітень закінчувався, а її хлопець так і не дав про себе знати, Наташа усвідомила, що тепер її черга”.

«Танхельм», Юлія Романюк

Письменниця створила унікальний світ, наповнений магією, духами природи, загадковістю та пригодами. Виразні та самобутні персонажі цієї книжки – морфи, є напів людьми, напів тваринами, що вірять у бога, що створив їх зі звірів. Головна героїнею є Ейла — морфиня-лисиця, яка вже 10 років мешкає у краю, де відбувають заслання злочинці. Десять років тому її батьки загинули, а вона опинилася серед злочинців. Тож тепер морфиня змушена з’ясувати, що насправді сталось тієї фатальної ночі.

Захоплююча історія, обрамлена у чарівну обкладинку з кольоровим зрізом стане хорошим подарунком для підлітків та усіх поціновувачів якісного фентезі.

“Ейла шепотіла настільки тихо, що Кіпаріс здалося, ніби вона не розчула. Вона не любила Бріама, не могла прийняти нутро, яке народилося разом з Ейлою, немов Кіпаріс виношувала їх обох усі одинадцять місяців. Таємниці, що він боявся скинути, а вони все розросталися між ними, переплітаючись з Кіпарісиними. Та й чи любила вона батьків, які кинули її на східцях храму? Лерен казав, що неможливо не любити своїх дітей. Про батьків подібного не велося. Як можна любити тих, хто не виправдовував сподівань?

«Любов — не обов’язок,— казала Ноель.— Любов то дія. Кожного ранку, коли сонце з’являється на небосхилі, ти вирішуєш любити чи ні. І будь-яка відповідь, так чи ні, правильна»” .

«Мертві стукають», Вікторія Дудик

Це новий роман української авторки і перекладачки. Драматична і неповторна історія бойківчанки із села Ялинкувате, прототипом якої стала бабуся письменниці. Пронизлива сімейно-психологічна драма жінки з міцним характером, яка має свої таємниці та виборює власне право на щастя. Книжка сповнена бойківських говірок, містичних вірувань та емоційної напруги і відображає суперечливий зв’язок Сходу і Заходу нашої країни.

Український ПЕН-клуб відзначив книжку, як одну з кращих видань попереднього року.

“Маруся знала: все це мерехтіння жовтневого світла та стрибки сонячних зайчиків на віконних шибах та фіранках у такт рухам гостей на лаві, які по черзі передавали один одному хустину, віщує неспокійне майбуття, що на неї чекає.

Коли ж холодне зрадливе сонце несподівано швидко сховалося за гори і впали сутінки, Микола посадив її, розпашілу від танців, на стіл, зняв із неї вінок, а Клавдія накинула на її голову хустку.

Лихо та зрада. Ось що передчувала Маруся, здатна, як і всі жінки на ім’я Марія, зазирати в майбутнє…”