Ми не здалися, коли нам давали три дні, а американське посольство пакувало валізи.
Ми не віддали нашу столицю, коли елітні російські підрозділи були в її передмісті.
Ми відбили ворога від Києва, Чернігова і Сум. Розбили в Харківській області. Звільнили Херсон. І скували в боях на Донбасі, який за три роки ворог так і не зміг захопити.
Ми придумали FPV. І дронами за 500 доларів знищили більше половини його бронетанкового потенціалу.
Ми паралізували російський флот.
Ми змусили ворога спалювати цілі бригади заради одного села, воювати каліками-полками, пересідати на ослів і потрапити в артилерійську залежність від корейців, а в економічну — від китайців.
Ми вперше в історії зайшли на територію ядерної держави, щоб примусити агресора до миру.
І при цьому, як би не було важко, не розсипались, зберегли керованість.
Завоювали суб'єктність.
Дорогою ціною.
Може бути, ми останні дорослі в цьому турбулентному світі. І як би не намагалися розшатати наш корабель, підірвати нашу внутрішню стійкість – своє майбутнє ми будемо писати самі.
І навіть якщо нам знову будуть давати лічені дні, це не означає, що всі прогнози справджуються.