неділя22 грудня 2024
obkom.org.ua

Найпростіше було б вважати, що там залишилися лише ті, хто чекав на Росію, - Євгенія Моторевська.

Керівник відділу розслідувань військових злочинів – про те, що люди на тимчасово окупованих територіях чекають на визволення.
Самое простое предположение — это то, что там остались лишь те, кто ожидал Россию, — Евгения Моторевская.

Поїзд Київ-Хелм. У мене в купе — три жінки 55-60 років. Україномовні. Привітні. Але дуже сумні.

— Що, Оксанко, страшно наверх лізти?

– Страшно проходити фільтрацію. А це таке…

Починаємо говорити. Три подруги. Повертаються в окупацію на лівий берег Херсонщини. Польща-Білорусь-Росія-окупований Донеччина. Далі – дім. У Києві відвідували дітей і онуків.

Плачуть увесь вечір. Одна з них розповідає, як онук спочатку її не впізнав, а потім не хотів відпускати назад.

– Ви не думайте, ми нормальні, – каже одна з жінок до мене з провиною в голосі.

Кажу: "Так я й не думаю".

Поїзд вранці сильно запізнюється. Жінки вже готуються проходити фільтрацію на кордоні Росії та окупованої території.

– І додаток ПриватБанку видали. У мене в минулий раз запитували в Новоазовську: "А що це у вас таке з українським прапором за додаток?"

Та ж Оксана несподівано дістає з сумочки синьо-жовту стрічку.

– Онук подарував… І що мені робити…? – запитально дивиться на подруг.

– Оксанко, намотай на ногу і прикриєш чоботом.

Звичайно, було б найпростіше думати, що там залишилися тільки ті, хто чекав Росію. Ну, або ті, кому "яка різниця".

Але там наші люди. І їх багато.

А я всю дорогу не можу позбутися думки: а що, якщо знайдуть нашу синьо-жовту стрічку?