Чи може Україна вести діалог з Трампом з позиції сили? Чотири ключові тези - Ігор Тишкевич.

Отже, перший раунд консультацій між РФ та США відбувся. У українському інформаційному полі сам факт і частина "озвучених тез" викликали різко негативну реакцію. При цьому мало хто звертає увагу на те, що ряд тез озвучено Москвою. І тут не слід забувати про напрацювання РФ у сфері інформаційних операцій. А також наші провали в цій області з кінця 2022 року до сьогодні.

Чотири важливих тези

Ми маємо озвучені як результат консультацій контури позиції Кремля. І не надто активне спростування з боку Білого дому. Що логічно, враховуючи відмову Зеленського підписати запропонований США договір про надра (і логічну, треба відзначити, відмову). Відповідно, нас в інформаційному полі атакує РФ і… атакують США. Зізнатися, для мене це передбачувано — у грудні я представляв прогноз на 2025 рік, і перший цикл тиску "за планом Трампа" описаний в цьому документі. І на даному етапі Україна може сказати "ні". Це перше, що треба тримати в голові в найближчі кілька тижнів — негативних інформаційних хвиль буде більш ніж достатньо.

Другий тезис, який необхідно пам’ятати — зараз йдуть консультації, а не переговори. Тобто сторони (в даному випадку США та РФ) проводять деяке подібність звірки своїх максимальних вимог одне до одного. Де питання України є одним з ключових, але далеко не єдиним. І завдання Кремля — розширити поле діалогу, додавши максимальну кількість тем. Щоб в обмін на поступки по другорядним для себе питанням вимагати поступок по ключовим. Це логічно. І поле позначається. Але якщо ми говоримо про Україну, то навіть стабільне припинення вогню не може бути гарантовано лише РФ та США. Є ЄС, є КНР (і Трамп визнає, що ця держава буде залучена), є інші держави. Ми на початковому етапі цілого циклу консультацій.

Третій тезис — пріоритетність проблем. Для Трампа проблема №1 — це конкуренція з Китаєм. Причому йдеться не про гонку озброєнь, а, скоріше, про цивілізаційний спір і, одночасно, діалог про майбутнє світопорядку. Де в центрі системи є місце Пекіну і Вашингтону, але в обох столицях не бажають бачити на рівних з ними Москву. Як сильного регіонального гравця — так. Як одного з світових центрів — навряд чи. І спроби Трампа грати з Путіним в значній мірі є реалізацією політики недопущення перетворення Росії на молодшого партнера і сировинного придатка Китаю. Простими словами, використання РФ як держави-конкурента КНР у ряді регіонів. І тому з точки зору Трампа війну необхідно заморожувати, а Росію поступово виводити з-під санкцій. (До речі, про це детально писав у 2023 році в доповіді "сценарії завершення війни")

Четвертий тезис — Трамп активно говорить про інтереси США і намагається нав'язати політикам логіку бізнесмена, причому розраховуючи на швидку окупність своїх вкладень. Має на це право. Але він успішний рівно до тих пір, поки з ним не почнуть грати в ту ж гру.

І от на цьому ми підходимо до питання, винесеного в заголовок — чи може Україна зіграти з Трампом на підвищення ставок, в деякому роді з позиції сили?

На цьому частина аудиторії усміхнеться і порадить подивитися дані економічної статистики, демографії і так далі. Інша частина заявить, що, наприклад, позиція Зеленського вже є спробою гри з позиції сили. Розчарую. Якщо говорити про позицію українських влади, то дія укладається в два слова "ми образилися". Хоча б тому, що Україна намагається реагувати на заяви та дії США, лякаючи їх (так і країни ЄС) негативними наслідками від поступок Росії. І не намагаючись оцінити інтереси інших держав у регіоні і зіграти на них. Це вже відповідь на першу частину — навіть слабкий гравець може грамотно намагатися обіграти інтереси більш сильних партнерів.

На цьому етапі упираємось у перелік таких. І тут варто звернути увагу на ряд великих економічних і політичних проектів у регіоні. Наприклад, у доповіді "Майбутнє чорного моря: сценарний аналіз" я якраз намагався оцінити можливості реалізації глобальних проектів у чорноморському регіоні через призму сценаріїв завершення війни. Цю ж логіку продовжив у ряді постів по індійським ініціативам. І легко вийшов на групу держав, яким вкрай невигідно посилення Росії в регіоні та світі.

Країни, яким не вигідний тріумф Путіна

Якщо орієнтуватися на підтримуваний у нас дискурс, то це мають бути держави ЄС та США. Але, знову ж таки, згадуємо про консультації в ОАЕ. Зате є ряд держав, які, на фоні послаблення позицій РФ та деконструкції світової системи, взяли курс на власне посилення. А серед їхніх інтересів є місце інтересам України. Зокрема

1. Туреччина. Держава прагне стати регіональною супердержавою. І вже фактично є такою. Анкара розраховує стати домінуючою військовою та економічною силою в Чорному морі. І вже реалізує ряд масштабних проектів, в яких різкому посиленню РФ немає місця. Зокрема:

1.1. Канал Стамбул — канал з Мраморного до Чорного моря, який не тільки розширює можливості логістики, але й дозволяє Анкарі зайняти сильну позицію у питаннях збереження або зміни конвенції Монтрьо. Хоча б тому, що рукотворний канал не протока, а конвенція про протоки. На цей проект зав'язані ідеї розширення південного сухопутного маршруту "Пояса і шляху" — турецько-китайського проекту, який покликаний створити для КНР реальну альтернативу "російському маршруту". Сюди ж зав'язуються плани Туреччини та Азербайджану розширити можливості експорту каспійської нафти, в тому числі через порти Грузії. Реалізація обох проектів послаблює вплив РФ у регіоні. І, зокрема, тому Кремль активно протидіє. Наприклад, впливаючи на політику в Грузії.

1.2. Турецька ініціатива сухопутного коридору від портів Персидської затоки через Іран і Сирію до Середземного і Чорного морів. А це вже логістичний проект, в якому зацікавлені Аравійські монархії, і навіть, частково Індія (хоча вона заявила про власну ініціативу — про це пізніше). І знову упираємося в баланс сил на Чорному морі. А також можливість України бути транзитером вантажів на Північному напрямку і судноплавством по Дунаю. З дунайської комісії РФ "попросили", але замороження війни на своїх умовах дозволить