Слухають лише впливових, а останнє слово на фронті - Денис Прокопенко.

Так було завжди. Поважають лише сміливих. Прислухаються тільки до впливових. І враховують тільки сильних.

З 1991 року вороги України робили все, щоб наша держава була слабкою, дезінтегрованою, беззубою та несамостійною. У 2013 році Україна почала прокидатися, нарощувати м'язи, нарешті усвідомлюючи необхідність утвердження власної суб'єктності. Наївно було б припускати, що народження цієї суб'єктності буде безболісним. І ще більшою помилкою було б вважати, що шлях до неї нам прокладуть за нас.

Одинадцять років ми напівзаходами ведемо війну з країною, що перевищує нас кількісно та ресурсно. І вже три роки Україна стримує повномасштабне вторгнення однієї з найбоєздатніших армій світу. Щоденний подвиг українських солдатів має надихати нас, не давати впадати у відчай, які б заяви не робили іноземні політики, аналітики та експерти. Останнє слово – за фронтом.

Так, нам досі не все вдається, і попереду в нас багато роботи. Так, ми самі повірили пустим обіцянкам, віддавши ядерну зброю, критично ослабивши обороноздатність країни. Однак Україна вже здійснила неможливе. Україна вже увійшла в історію завдяки своєму опору російській окупації, мужності та могутності свого війська, силі горизонтальних суспільних зв'язків і спритності нашої дипломатії. Саме з цього сьогодні виникає справжня українська суб'єктність. І саме це так дратує тих, кому сильна та самостійна Україна поперек горла.

Все, що відбувається сьогодні в інформаційному просторі, не має збивати нас з одного разу обраного нами шляху. Так само як і ні в якому разі українцям не слід звертати увагу на тих персонажів, які з радістю почали підготовку до політичних ігор та примарних виборів. Уся увага – на фронт, усі сили – для фронту.

Безнадія починається там, де люди під тиском обставин відмовляються боротися за своє. Це не про нас. Тримаємо строй, знищуємо окупантів!