США існують в іншій реальності – Європа помітила моральну бідність і емоційну бездушність, - Леонід Швець.

На міжнародних конференціях найвищого рівня, які збирають сильних цього світу, траплялося всяке, але в завершенні 61-ї Мюнхенської конференції з безпеки сталося надзвичайне: виступаючи з заключним словом, раптом розплакався голова фонду, який організовує конференцію, досвідчений дипломат Крістофер Хойсген, політик, який бачив на своєму віку багато. Лише цього було достатньо, щоб зрозуміти, що попередній світ, оснований на правилах, як сказав Хойсген, справді знаходиться під загрозою.

Пізніше, заспокоївшись, Хойсген прокоментував для преси: "Ця конференція – страшний сон для Європи", "промова віце-президента США прояснила важливу річ: Америка Трампа живе в іншій Всесвіті".

Можна зрозуміти, наскільки обрушилися уявлення дипломата. Напередодні конференції він в інтерв'ю "Німецькій хвилі" сказав, що "у Трампа в руках є інструменти, щоб, можливо, закінчити війну і покласти край стражданням людей. І це — можливість, яку не можна упустити. Мені здається, що Кремль нервує через ті нестандартні рішення, які може прийняти президент США… Думаю, ці питання ми обговоримо в Мюнхені і сподіваюся, що досягнемо певного прогресу". І висловив впевненість, що Трамп "дуже прихильний безпеці країн-членів НАТО". Реальність вразила.

Залишимо осторонь всі виклики для Європи, що випливають з того, що Америка зараз живе в іншій Всесвіті, про це буде багато сказано, і в зв'язку з цим, сподіваюся, буде багато зроблено, зосередимося на Америці.

Без малого місяць після приходу Трампа в Білий дім ілюзії про якусь магічну силу нової американської адміністрації, яка прийде і здивує всіх своєю рішучістю та креативністю, зникають. Одне діло — запальні заяви під час виборчої кампанії про золотий вік, який настане буквально в день інавгурації, інше діло — необхідність робити це саме. Окремою темою є те, що нова команда витворяє вдома, але перші ж кроки на зовнішній арені показали не просто слабкість, а неадекватність США під новим керівництвом: агресивні нападки на Канаду, Данію та Мексику, атаки на керівництво Британії та підтримка націоналістів Найджела Фараджа, демонстрація особливої прихильності неонацистам з "Альтернативи для Німеччини". Не запитуйте, як останнє поєднується з проізраїльською позицією Білого дому.

Коли в Європу вирушили трамповські призначенці, рівень катастрофи стало неможливо приховати. Промова глави Пентагону Піта Хегсета в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі навіть ветеран-республіканець, голова сенатського комітету з озброєних сил Роджер Уікер, назвав такою, наче її написав Такер Карлсон, "а Карлсон – дурень", цитата. Віце-президент Джей Ді Ванс не просто не сказав жодного слова з питань безпеки на конференції з безпеки, він відверто нахамив європейським партнерам. А німцям плюнув у обличчя, відмовившись від зустрічі з Олафом Шольцом, головою уряду приймаючої сторони, натомість демонстративно за тиждень до виборів зустрівшись з лідером АдГ, з яким не прийнято тиснути руки в порядному суспільстві.

Не те щоб це прямо відкрило світові очі на Трампа і трамповських, адже в Мар-а-Лаго завжди найжаданішим гостем з європейців був і залишається Віктор Орбан, кістка в горлі Європейського Союзу та НАТО і втіха душі Володимира Путіна. Більш наочне свідчення ціннісного розриву і не уявити. Але навіть ідеологічні противники трампізму схильні були вважати Трампа надзвичайно сильним у своєму безмежному прагматизмі. Виявляється, що там немає жодного прагматизму і сили.

Прагматизм базується на глибокому розумінні розкладів і процесів, що дозволяє виокремити власний інтерес. Щоб досягти свого інтересу, потрібно, щоб було в буквальному сенсі цікаво. Дональду Трампу цікавий тільки він сам, все інше викликає глибоке нудьгу. За свідченням людей, які працювали з ним на першому терміні, він не в змозі вислухати хоч скільки-небудь довгий тематичний звіт, не кажучи вже про те, щоб його прочитати. Все, що довше двох-трьох абзаців — поза межами можливостей. Зараз, коли він став помітно старшим, здібності засвоювати і аналізувати інформацію у "стабільного генія", який знову очолив США, точно не покращилися. Звідки взятися глибокому розумінню складних процесів, як в Америці, так і в усьому світі та його окремих регіонах, з питань, в яких навіть експерти іноді ризикують зламати ноги? Звідки взятися проривним "планам Трампа"?

Петушиний наскок Хегсета і Вэнса на Європу мав на меті непристойними манерами замаскувати порожнечу, відсутність у Сполучених Штатах уявлень, як виконати обіцяне — зупинити війну. Якщо в перший "хід" у Білий дім Трампа оточували компетентні люди, здатні вирішувати складні проблеми і стримувати боса від помилок і дурниць, цього разу він підібрав підлеглих на свій смак, віддаючи перевагу, звісно, лизоблюдам. Але від них розумних рішень-то не дочекатися. Лизоблюдство йде рука об руку з посередністю. Залишити Європу барахтатися у своїх неприємностях — чому б не бути у такому випадку: "Це не ми некомпетентні пустобрехи, це ви розслаблені бездельники, паразитуючі на американській потужності". Тим більше, що в другій тези велика частка правди.

Ще один наочний приклад нового американського підходу — візит-сюрприз у Київ міністра фінансів Скотта Бессента, який запропонував відразу підписати дику угоду про обмін українських корисних копалин на американську допомогу. Його акуратно і ввічливо відправили туди, куди він заслуговував. У нинішньому Вашингтоні не бачать нічого ганебного в спробі обдерти, як липку, жертву агресії, навіть не удосужившись запропонувати якісь гарантії в обмін. In God they trust. Америка, завжди гордуючись своїми християнськими основами, не соромиться демонструвати моральне убожество. Зате дуже боїться зачепити тонкі почуття Володимира Путіна, з яким у великого боса "чудові стосунки".

США не тільки не стали сильнішими, навіть при "сонному Джо" Америка