У нас в сто раз більше грузинських ресторанів, ніж українських. Де ми помилилися? - Алекс Купер

Я втратив купу грошей, тонни нервів і десяток років, намагаючись бути тим, ким я не є, щоб подобатись тим людям, які мені насправді не потрібні.

Зараз мені 37, і я, як за графіком, відповідаю собі на ключові питання: "Хто я?", "Звідки прийшов?" і "Куди йду?".

В частині цих відповідей я зрозумів, що хочу розвивати українську кухню. Я також усвідомив, що українська гастрономія, як і я колись, хоче пропустити багато етапів розвитку і відразу стартувати з файн дайнинг, нео бістро і отримати всі зірки.

На виході у нас є буквально в сто разів більше грузинських ресторанів, ніж українських. А ті українські, що є, або занадто дорогі, або шефські рефлексії, нікому не потрібні, на кшталт котлет із фаршу бобрів на подушці з еспуми з карпатської вурди.

З одного боку, ми, ресторатори, через власні комплекси та спроби пропустити важливі етапи. З іншого боку, гості, які не хочуть їсти те, що "можуть приготувати вдома", виходить хе*ня.

Я довго думав, де ми звернули не туди і чи можна щось із цим зробити.

Моя відповідь проста: потрібно повернутися до основ. Треба створювати українські домашні ресторани, траторії, якщо так простіше. Треба навчитися робити класні вареники і круті борщі. Робити це просто недорого, але смачно. І додавати в нашу їжу турботу, а не сервіс.

Важкий шлях, але ця правда дає мені величезну кількість енергії, мов я повертаюсь додому після тривалих мандрівок.