На початку 2025 року без зайвого розголосу був ліквідований Черкаський Інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля — заклад, що мав багаторічну історію підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Саме його випускники, зокрема, Герої України Віктор Кібенок і Володимир Правик, рятували світ від наслідків Чорнобильської катастрофи. Герой України Дмитро Коцюбайло "Да Вінчі" також належав до спільноти цього закладу.

Про це повідомляє портал Акценти.

Після ліквідації на базі інституту почав працювати переведений з Харкова Національний університет цивільного захисту України. У його структуру увійшли курсанти та частина викладачів з Черкас. Ліквідаційним процесом керує новий ректор – генерал-майор Ігор Толок. Його методи управління викликають серйозну стурбованість серед курсантів і викладачів. Черкаси вже обговорюють його підхід, а інформація про великі бюджетні витрати на ремонтні роботи дійшла навіть до Києва.

Солдафонські методи управління

В редакцію порталу Акценти надійшов анонімний лист від курсантів, у якому вони висловили свою думку про те, що відбувається в університеті після призначення нового керівництва. За їхніми словами, атмосфера в закладі загострилася, а права курсантів фактично ігноруються.

"Коли тобі здається, що гірше бути не може – приходить Толок", – пишуть курсанти.

За словами курсантів, ситуація різко змінилася після того, як до управління був залучений полковник Сергій Савченко. Його походження викликало питання, адже він має відношення до Військової служби правопорядку у Збройних силах України, а не до ДСНС. "А навіщо полковника ЗСУ-ВСП переводять до ДСНС? Яке він має відношення до нашої служби? Чому він тут?" — обурюються вони.

Форма важливіша за освіту?

Одним з перших нововведень стало впровадження суворих вимог до форми одягу. Раніше курсанти могли носити сучасний комфортний одяг, зокрема тактичні штани M-TAC і кросівки. Проте нове керівництво постановило: тільки уставна форма, що включає берці та "смугасті" штани.

"Основна проблема університету, судячи з усього, не навчання, не підготовка, не матеріальна база, а те, що курсанти виглядають "не по уставу"", - іронізують вони.

При цьому виникає питання: чому саме цей аспект став для керівництва головним? Курсанти неодноразово піднімали питання про поліпшення матеріальної бази, умов проживання, а також модернізації навчального процесу, проте головним пріоритетом раптом стала саме уніформа.

Безправні курсанти

Ще однією великою проблемою є ігнорування потреб курсантів. Вони скаржаться на те, що їх сприймають не як людей, а як біоматеріал, який повинен лише виконувати накази. Їх залучають до господарських робіт, а будь-які спроби звернутися з проханнями чи скаргами зустрічають байдужість і жорстку реакцію.

"Правило виживання - не потрапляти на очі Толоку і Савченку. Бо отримаєш зауваження за що завгодно. За те, що стоїш. За те, що йдеш. За те, що не так дихаєш", - розповідають курсанти.

Вільний вихід, раніше дозволений з 15:00 до 17:00, тепер обмежений до 19:00 або пізніше. Якщо в цей час оголошується повітряна тривога, курсанти змушені чекати стільки, скільки їм скажуть. Це призводить до того, що у них немає часу на особисті справи та відпочинок.

Самопідготовка та господарські роботи

Ще однією проблемою є те, що самопідготовка займає багато часу, але реальна її ефективність під сумнівом. Курсанти відзначають, що на практиці вони виконують господарські роботи більше, ніж навчаються. В аудиторіях одночасно перебуває десятки людей, що ускладнює зосередження та якісне засвоєння матеріалу.

"Логічніше вчити матеріал вдома, ніж в класі, де ще 50 людей", - зазначають вони. "Але кому ця логіка взагалі потрібна?"

Курсанти неодноразово пропонували дозволити їм готуватися вдома, що зменшило б скупчення людей в класах і покращило навчальний процес. Проте керівництво навіть не розглядає такі варіанти.

Система покарань і жорстка дисципліна

Одним з найбільш обговорюваних аспектів є система покарань. Курсанти можуть бути покарані буквально за все: за неправильний марш, за те, що вони стоять не там, де потрібно, або навіть за "неправильне дихання".

"Ми не раби. Але й не люди", - зазначають у своєму листі курсанти.

Курсанти змушені постійно залишатися непомітними, адже будь-яке порушення може стати причиною неприємностей. Вони зазначають, що не прагнуть до якихось особливих привілеїв, а просто хочуть людського ставлення та нормальних умов навчання.

Що далі?

Цей лист – крик душі курсантів, які більше не можуть мовчати. Вони сподіваються, що їхній голос буде почутий, а ситуація зміниться. В умовах війни та складної ситуації в країні майбутні рятувальники та пожежники заслуговують якісного навчання та гідного ставлення, а не тоталітарного підходу та безправного існування.

Чи звертає увагу керівництво ДСНС та МВС на ці проблеми? Чи зможуть курсанти домогтися змін?